А

Роль лексикографії в термінологічному плануванні в Україні

Як відомо, термінологічне планування як складова частина мовного планування, а саме, планування корпусу мови [7, c. 62], включає в себе термінологічну модернізацію та термінологічну стандартизацію [10; 14]. Саме з метою стандартизації галузевих терміносистем випускаються в світі нормативні термінологічні словники, термінологічні одиниці з яких є суворо обов’язковими для вживання у відповідній галузі. Цю функцію покладено на національні та міжнародні комітети зі стандартизації науково-технічної термінології [3; с. 154-156] та інші подібні установи. Однією з таких установ є Міжнародний інформаційний центр термінології (Інфотерм), розташований у м. Відень. При Міжнародній організації стандартів (ISO) в 1947 було році створено Комітет з технічної термінології ISO/TC 37 «Термінологія (принципи та координація)» [13, c. 248]. Процес стандартизації терміносистем шляхом випуску нормативних словників носить назву кодифікація [12, c. 80-81], тобто такі словники є, по суті, термінологічними кодексами [9; 17].

Розвиток галузевих терміносистем у мовах європейського ареалу та процес поповнення лексики європейських мов новими термінами відбувалися поступово, з розвитком суспільних відносин. Особливо інтенсивно цей процес активізувався, починаючи з другої половини ХІХ століття, коли техніка та ринкові відносини почали розвиватися особливо інтенсивно.

Тому перед галузевими фахівцями все актуальніше поставала проблема стандартизації термінів та централізованого керування термінотворчою роботою. Австрійський інженер Евґен Вюстер у 1931 році опублікував працю ”Internationale Sprachnormung in der Technik", де виклав основні положення з термінологічної модернізації та стандартизації. Зокрема він наполягав на створенні як у німецькомовних країнах, так і за їх межами, спеціальних установ, які займалися б саме питаннями термінологічної стандартизації. Таким чином, Вюстер заклав початок термінологічному плануванню, яке полягає не тільки у модернізації (створенні нових термінів), але й у стандартизації термінологічних одиниць [17].

Перший організаційний крок у розробці принципів міжнародної уніфікації технічних термінів було здійснено у 1936 році, коли Міжнародна Федерація з національних стандартів (International Federation of National Standardizing Associates, I.S.A.) заснувала технічний комітет з термінології, який у 1938 році затвердив резолюцію з міжнародної технологічної термінології, відому як «кодекс I.S.A.», де, зокрема, говорилося про необхідність розробки єдиних правил побудови інтернаціональних терміноелементів (ключових слів) з різних галузей науки, доповнених списком найуживаніших афіксів та коренів [14, c. 175].

Термінологічне планування в Україні було нерозривно пов’язано з термінологічним плануванням в країнах, до складу яких входили українські землі [11; 16; 17]. Основа сучасної української термінології почала формуватися в процесі формування та розвитку наукового стилю ще у XVIII столітті, хоча багато сільськогосподарських, будівельних, юридичних та філософських термінів з’явилися значно раніше [8, c. 38]. Українська фахова мова бере свій початок з підручників для початкової та середньої школи, виданих галицьким товариством «Просвіта», заснованим у 1868 році [15, c. 127]. У Галичині перші галузеві словники почали з’являтися вже в другій половині минулого століття.

На початку 60-х років минулого століття вийшли з друку такі їх праці, як «Початок до уложення термінології ботанічної руської» (І.Гавришкевич); «Словник юридично-політичної термінології: німецько-український», шість випусків «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної». (І.Верхратський). Протягом 70-80 р. XIX ст., незважаючи на дію Емського указу, видаються термінологічні праці й у Наддніпрянській Україні: «Опыт словаря народных названий растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами о них» О.Роговича; «Список растений с народными названиями» Ф.Волкова; «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» Б.Василенка та деякі інші [6, c. 199]. Проте ніяких централізованих заходів щодо впорядкування та стандартизації галузевих терміносистем тоді ще не проводилося. До того ж, українська мова Галичини та Наддніпрянщини мала в той період дуже суттєві розбіжності.

Сучасна українська науково-технічна термінологія почала розвиватися в науковому мовленні та у фахових мовах вже в період так званої українізації, на основі власних елементів, а також елементів з латини, греки та сучасних мов, зокрема російської [8, c. 38]. Розквіт термінотворчої роботи в Україні припадає на 20-ті роки, коли всі термінологічні комісії були об’єднані в Інститут наукової мови при АН України, який мав займатися питаннями розбудови наукової термінології. З 1916 до 19З0 р. було видано близько 85 галузевих словників (15 медичних, 3 — з ветеринарії, 13 — з ботаніки; 10 — з математики та механіки, 8 — з діловодства, 9 — з фізики, 4 — з хемії) [6, c. 200], зокрема, «Словник технічної термінології. Електротехніка» Івана Шелудька, «Медичний російсько-український словник» В.Ф.Кисільова, «Короткий російсько-український теxнічний словничок фінансовиx термінів (для вжитку) співробітників Губфінвідділу», «Російсько-український словник банкового діловодства» за редакцією В.І.Орловського та І.М.Шелудька, «Словник фізичної термінології» В.В.Фаворського тощо. Паралельно видавалися й термінологічні словники в Галичині та західній діаспорі: «Систематичний Словник Української Математичної Термінології» Миколи Чайковського (Берлін), «Термінологічний словник “Міцність матеріялів”» С.Риндика (Прага) та інші [5].

На початку 30-х років національну українську термінологію почали замінювати російською під приводом зближення мов народів СРСР. З другого боку, в західній діаспорі продовжували випускатися українські термінологічні словники, які наслідували традиції українського термінологічного планування 20-х років. Найвідомішим з тих видань є «Словник чужослів» Павла Штепи, який відстоював позиції крайнього пуризму.

Нова хвиля з побудови галузевих словників припадає на 50-60-ті роки, коли було випущено цілу низку дво- та багатомовних словників. У 1957 р. Президія АН України створила спеціальну Словникову комісію, зусиллями якої протягом наступних 20-25 років вийшло в світ понад 50 термінологічних словників як російсько-українських, так і тлумачно-довідкових, з різних природничих та гуманітарних наук [6, c. 201].

Після здобуття Україною незалежності та надання українській мові статусу державної термінотворча робота знову активізувалася. Почали видаватися та перевидаватися численні термінологічні словники з різних галузей науки та техніки. У цей процес включилися як мовознавці, так і галузеві фахівці.

Починаючи з 90-х років, над побудовою галузевих словників працюють понад 50 авторських колективів. Відсутність централізованого керівництва термінологічним плануванням у сьогоднішній Україні призводить до того, що всі ці словники фактично суперечать один одному. І взагалі зараз спостерігаються, принаймні, три тенденції термінотворчої роботи. В одних словниках іде просте перелицювання відповідних російських термінів на ніби український лад. В інших випадках спостерігається така ж однобічна орієнтація на англійську мову. У словниках третьої групи реанімуються традиції 20-х років, спрямовані на крайній пуризм [5].

Зараз в Україні необхідно створити таку установу, яка б займалася питаннями термінологічного планування, зокрема кодифікації термінологічних одиниць. Необхідно випускати галузеві термінологічні словники, які вважалися б нормативними документами з усіма наслідками, що випливають звідси. В основу побудови термінологічних одиниць треба покласти принцип раціонального відбору найбільш вдалого варіанту шляхом порівняння еквівалентів тієї чи іншої термінологічної одиниці з різних мов [4, с. 13]. Сподіваємося, що термінологічні словники, випущені нашою лексикографічною школою під керівництвом доктора філологічних наук, професора Т.Р.Кияка, зроблять вагомий внесок у справу стандартизації української термінології.

1. Волкова И.Н. Стандартизация научно-технической терминологии. — М.: Изд-во стандартов, 1984. — 200 с. 2. Дрезен Э.К. Стандартизация научно-технического языка при капитализме и социализме // Вюстер Е. Международная стандартизация языка в технике /Перевод с нем. и обработка О.И.Богомоловой под ред. Э.К.Дрезена и др. — Л. — М.: Стандартгиз, 1935. — С. 3-17. 3. Д’яков А.С. Типологія мовних інтерференцій та їх роль у формуванні національних терміносистем. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — Чернівці, 1997. — 163 с. 4. Іваницький Р.В. Лексикографічні аспекти нормалізації термінів (на матеріалі німецьких, англійських, українських та російських термінологічних одиниць). Автореф. дис.… к-та філологіч. наук: 10.02.04. — Львів, 1995. — 20 с. 5. Кияк Т.Р. Проблеми української термінографії. Старі уроки в нових умовах // Вестник Харьковского политехнического ун-та. — 1994. — № 19, вып. І. — С. 191-198. 6. Симоненко Л.О. До питання розвитку української термінологічної лексикографії // Вестник Харьковского политехнического ун-та. — 1994. — № 19, вып. І. — С. 198-203. 7. Budin G. Language Planning and Terminology Planning — Theories and Practical Strategies // International Conference on Terminology Science and Terminology Planning. In Commemoration of E.Drezen (1892-1992) (Rî ga, 17-19 August 1992). — Vienna: TermNet, 1994. — P. 85-93. 8. Citkina F. Terminology and Terminology Science in Ukraine // Terminology Science & Research. Journal of the International Institute for Terminology Research (ITTF). — 1991. — Vol. 2, No. 2. — P. 38-45. 9. Columas F. Democracy and the Crisis of Normative Linguistics // Language Adaptation (edited by Florian Columas). — Cambridge: Cambridge University Press, 1989. — P. 177-194. 10. Felber H. International Standardization of Terminology // International Journal of Sociology of Language. — Vol. 23. Standardization of Nomenclature. — The Hague — Paris — New York: Mouton Publishers, 1980. — P. 67-80. 11. Fierman W. Language Planning and National Development. The Uzbek Experience. — Berlin — New York: Mouton de Gruyter, 1991. — 360 p. 12. Fishman J. Language Modernization and Planning in Comparison with Other Types of National Modernization and Planning // Advances in Language Planning (edited by J.Fishman). — Paris — The Hague: Mouton, 1974. — P. 79-102. 13. French E.J. Terminological Activities in ISO and Their Wider Significance // Terminologie und benachbarte Gebiete. — Wien — Köln — Graz: Herman Böhlau, 1985. — S. 247-258. 14. Nedobity W. International Terminology // Language Adaptation (edited by Florian Columas). — Cambridge: Cambridge University Press, 1989. — P. 168-176. 15. Rytsar B.E. The History and Prospects of Ukrainian Terminology // International Conference on Terminology Science and Terminology Planning. In Commemoration of E.Drezen (1892-1992) (Rî ga, 17-19 August 1992). — Vienna: TermNet, 1994. — P. 124-137. 16. Volkova I.N. Specific Features of the Systematic Approach to Terminology Standardization in the USSR // Terminologie und benachbarte Gebiete. — Wien — Köln — Graz: Herman Böhlau, 1985. — S. 277-283. 17. Wüster E. Internationale Sprachnormung in der Technik, besonders in der Elektrotechnik. — Berlin: VDI-Verlag G.m.b.H., 1931. — 431 S.