Необхідно зазначити, що цілком нові терміни, як правило, не «вигадуються». За всю історію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів.

Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, «морфологія» у мовознавстві та біології; «мовлення» у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).

Термін, як і всі інші мовні універсалії, важко піддається дефінуванню. Через складність та дискусійність такого завдання в лінґвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. Наведемо тут лише дві дефініції терміна, що відображають та синтезують, на нашу думку, різні міркування щодо цього, які взаємно доповнюють одне одне.

Б.Н.Головин пише, що термін — це окреме слово чи утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття та призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської) [Головин 1980, с. 276]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою інколи можуть служити також прикметники, дієслова (особливо у шаховій термінології), прислівники (особливо у музичній термінології) [Даниленко 1972, с. 9]. Не зовсім зрозумілим є також положення «специфічні потреби спілкування», слабко відображені функції терміна в парадиґматичному плані, не вказані деякі особливості термінів на відміну від загальновживаних слів тощо. І.С.Квитко, спираючись на різні визначення, пропонує цікаву «сумарну» дефініцію: “Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної орґанізованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступають у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворюють разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю” [Квитко 1976, с. 21].

Досить коротко і точно сформульовано визначення терміну Комітетом науково-технічної термінології АН СРСР (КНТТ): “Термін — (це слово чи словосполучення), яке є єдністю звукового знаку та співвіднесеного (зв’язаного) з ним відповідного поняття в системі понять даної галузі науки й техніки” [Климовицкий 1967, с. 34].

Звідси можна також зробити припущення, що “термінологія — це сукупність термінів, що висловлюють поняття певної галузі науки та техніки, що сформувалися історично, взагалі — спеціальної сфери людських знань чи діяльності” [Квитко, Лейчик, Кабанцев 1986, с. 17].

Кажучи про термінологію, лінґвісти, як правило, розрізняють:

Така багатозначність не в останню чергу зумовлена тим, що для кожної термінологічної одиниці визначена точка координат як у мові в цілому, так і в субмові зокрема. Термін є невід’ємним елементом системи, якщо під системою розуміти сукупність елементів цілого, між котрими існує обов’язковий та тривкий зв’язок. Сукупність зв’язків у межах такого цілого визначає його структуру. Таким чином, системність є одним з найважливіших умов існування терміна. Термін може існувати лише як елемент терміносистеми, якщо під останньою розуміти впорядковану сукупність термінів, що адекватно висловлюють систему понять теорії, що описують певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності [Лейчик, Смирнов, Суслова 1977, с. 36-45].

Термінологія, яка є частиною словникового складу мови, все ж має істотні відміни від загальновживаної лексики. Більш того, деякі лінґвісти розрізняють також наукову та технічну термінологію. Так, Ж.Віньє та А.Мартен підкреслюють, що ця різниця зумовлена самими обставинами виникнення науки й техніки, оскільки техніка виникла як результат довгої низки проб та помилок, які часто проводилися навмання, емпіричних пошуків ремісників; наука ж розвивалася своїм власним шляхом і, звільняючись від первинних містичних та релігійних уявлень, лише на початку XIX століття завдяки своїм новим досягненням змогла надати нового імпульсу поширенню технічних знань. Тому “не можна вважати само собою зрозумілим, що наука й техніка належать до однієї й тієї ж галузі мислення і в мові можуть бути висловлені одними й тими самими лінґвістичними засобами… У кожному випадку мова використовує різні поняття і власні синтаксичні засоби” [Винье, Мартэн 1981, с. 11].

Разом з тим слід визнати, що в епоху бурхливого розвитку науки й техніки ці дві сфери людської діяльності розвиваються паралельно, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одна одну, що виявляється також у взаємопроникненні особливостей їх мови. Сьогодні вже більш логічно стверджувати про існування мови науки, в межах якої розташована мова техніки.

Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів кілька вимог. Найважливішими з них є такі:

Разом з цим, терміни не є ізольованими, незалежними, «вибраними» одиницями загальновживаної мови, які мають лише їм притаманні властивості, а становлять повноцінну частину загального складу мови, де властивості слів проявляються більш визначено, реґламентовано, відповідно до вимог професійного спілкування та взаєморозуміння. Таким чином, можна казати про переважний характер властивості терміна порівняно з загальновживаним словом, а не про повну відсутність тієї чи тієї особливості в межах диферентних сфер мови; можна стверджувати про бажані властивості термінологічної одиниці, але не можна вважати її неповноцінною чи непотрібною лише на тій підставі, що вона не має цієї властивості, хоча даний термін давно застосовується користувачем.

Для словотворчої архітектоніки термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць. Можна запропонувати таку класифікацію словотворчих типів термінів.

Проблема розмежування професійної лексики та термінології залишається досить складною. Одні лінґвісти ставлять знак рівняння між ними, інші їх чітко диференціюють, треті кажуть про наявність деяких спільних рис між ними.

Перший погляд представляє М.М.Шанський, який стверджував, що професіоналізми означають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці, виробничі процеси, тому їх називають також термінами [Шанский 1972, с. 124].

Даний підхід можна зрозуміти, якщо врахувати той факт, що спільними рисами для термінології та професійної лексики є спеціалізація значення та утворення на даній основі специфічних лексико-семантичних систем, обмеження кількості користувачів даною лексикою і сфер вживання.

Ці дві спроби чітко розмежовують М.Д.Степанова та І.І.Чернишова, які вважають, що професійний словник за своїм складом пов’язаний головним чином з архаїчною лексикою старих ремісничих та спеціальних занять, котрі виникли в різні періоди пізнього середньовіччя (корабельна та навіґаційна, гірничодобувна, мисливська справи тощо [Степанова, Чернышева 1962, с. 216]. Логічним вважається, що розвиток машинного виробництва, нової техніки істотно звузили сферу професійних субмов. Але прихильники даного погляду є занадто катеґоричними в тому, що професіоналізми відрізняються більшою емоційністю порівняно з термінами, що термінологічні одиниці є точнішими. Недостатньо арґументованим є також твердження про територіальну обмеженість професійної лексики.

Найпослідовнішою є концепція про номінацію найдавніших спеціальних понять, котрі належать до трудової та виробничої діяльності, термінами та існування зв’язку з цим відповідної термінології. Таким чином, проблема більшої архаїчності професійної лексики втрачає свою релевантність. С.Д.Шелов справедливо відзначає, що спеціальна лексика трудової діяльності часто випереджає спеціалізацію та професіоналізацію праці; у цьому розумінні терміни як спеціальні, тематично обмежені позначення здаються не новішими, а, навпаки, давнішими за професійну лексику [Шелов 1984, с. 80].

Доцільним є розмежування професіоналізмів і термінів, котрі разом становлять поняття спеціальної субмови. Межуючи одне з одним, терміни, проте, мають більш впорядкований та нормалізований характер, у той час, як професіоналізми є напівофіційними лексичними одиницями, які вживаються вузьким колом фахівців, причому, переважно в розмовній мові. Незважаючи на ці істотні відмінності, між цими двома сферами лексики існує безперервний взаємообмін, і професіоналізм може існувати також і як синонім терміна.

Терміни — це не особливі слова, а лише слова в особливій функції. Особлива функція, в якій виступає слово, — це функція назви… Між тим, науково-технічний термін є неодмінною назвою поняття [Винокур 1939, с. 5-6]. В.В.Виноградов виділяє ще одну важливу їх функцію — дефінітивну [Виноградов 1947, с. 12-13]. Дана функція термінів не є властивою іншій ґрупі лексичних одиниць професійної субмови, що має функцію найменування. Тут ідеться про номенклатурні утворення, які нерідко включаються до складу термінологічних словників і помилково приймаються деякими лінґвістами за терміни (наприклад, номени «Ту-144», «Мерседес-Бенц-250», «Електрон Ц-380-Д» тощо).

До номенів, як відомо, належать назви різних видів обладнання, машин, типів конструкцій, марок виробів тощо. Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами [Лейчик 1974, с. 24].

Номен виступає як відносно довільний «ярлик» предмета, конвенційно «прикріплений» представниками відповідної галузі знання, який не претендує на розкриття чи принаймні часткове відображення його у формі лексичного значення. Разом з тим, розв’язання проблеми нормалізації номенклатурних утворень не належить в цілому до компетенції лінґвістики. Норми у сфері ориґінальних знаків, символів, номенклатур не мають безпосереднього узгодження з нормами мови (тут не йдеться про орфографію) та встановлюються не лінґвістами, а виключно фахівцями даної галузі науки й техніки.