Сучасна епоха характеризується бурхливим розвитком усіх галузей науки й техніки, процесами їх інтеґрації і міжнародного кооперування. У зв’язку з цим виникає пекуча потреба вдосконалення системи передавання та обробки інформації, співробітництва науковців різних країн у найрізноманітніших сферах науки й техніки.
Особлива роль тут належить лінґвістам, оскільки важливу ознаку проґресу в розвитку науки науковці бачать у тому, що “наука знаходить усе надійніші знаки, за допомогою яких вона відображає дійсність. Ненадійні та плинні слова поступово зникають із науки”.
Науково-технічна революція, як одне з найважливіших соціальних явищ сучасності, вносить істотні зміни в лінґвістичну модель світу. Ці зміни полягають насамперед у тому, що нині переважну частину лінґвістичного фонду складає фахова лексика (терміни та номенклатурні назви), причому ця величина має тенденцію до тривкого зростання.
Науково-технічна термінологія являє собою широкий шар лексики, що інтенсивно розвивається та активно взаємодіє з іншими шарами лексики, насамперед — загальновживаної. Тому вивчення закономірностей утворення термінологічної лексики, її структури та семантики, стало одним з найважливіших завдань сучасної лінґвістики.
Значні кількісні та якісні зміни, що відбулися в науці та техніці, сприяли збільшенню кількості субмов, терміносистем, взаємозбагаченню їх лексичного складу як на рівні однієї мови, так і на міжмовному рівні. Разом з тим, такий термінологічний «вибух» спричинив низку проблем, що потребують негайного розв’язання. Достатньо згадати проблеми нормалізації та стандартизації термінології, інтенсифікації перекладацької діяльності, реферування та анотування наукових текстів, оптимізації навчання перекладу науково-технічної літератури тощо. Субмови науки й техніки розвинулися настільки, що нерідко між фахівцями відповідної галузі відсутнє будь-яке взаєморозуміння. Існує також небезпека розриву між рідною та професійною мовами, особливо у зв’язку з процесом інтернаціоналізації останньої.
Усе це сприяло тому, що в надрах сучасної лінґвістики виникла нова прикладна дисципліна — термінознавство, яка поступово уточнює свої самостійні функції на перетині кількох наук — лінґвістики, логіки та відповідних науково-технічних спеціальностей. Звідси не варто робити поспішних висновків про те, що термінознавство претендує на особливе місце в системі наукового світосприйняття, оскільки, впливаючи певним чином на відповідні науки, воно цілком залежить від їх завдань, проблем, статусу. Найбільш загальна мета термінознавства — турбота про те, щоб процес утворення
та вживання термінологічних найменувань зробити більш керованим, сприяти раціоналізації професійного спілкування, взаєморозумінню фахівців.Нині постала необхідність у формуванні національної термінології, у складанні термінологічних словників, які б відповідали світовим стандартам, з метою вивести національну термінографію на світовий рівень, що залежить також і від правильного відтворення українською мовою запозичених термінів, їх правильного використання тощо.
Головним завданням є дослідження як лінґвістичних, так і екстралінґвістичних факторів, які впливають на створення, (головним чином, перекладачами) нових термінів у національних терміносистемах, якщо відповідний еквівалент у мові перекладу є відсутнім, а також виявлення механізму термінологічного планування з точки зору мовних інтерференцій, тобто свідомого чи підсвідомого втручання в мову з метою лексичної модернізації та стандартизації.
Побудова та стандартизація нових термінів — це теж мовна інтерференція. По-перше, то є штучне втручання в природний розвиток мови, насамперед — у її лексику, з внесенням туди відповідних змін, нововведень. По-друге, це така ж сама штучна селекція форм та варіантів з метою вибору найбільш вдалого та затвердження його як стандарту. “Кількість термінів майже в кожній науці зростає… проте до цього часу майже нічого не робиться для того, щоб нові терміни були суворо вмотивовані та зрозумілі всім представникам даної науки” [Будагов 1974, с. 124]. Хоча ці рядки були написані понад тридцять років тому — своєї актуальності вони не втратили, — навпаки, зараз вони набули ще більшої актуальності. Недооцінка соціальних чинників у процесі номінації може не лише відобразитись на акті комунікації, але й безпосередньо шкодити самому соціальному явищу, викликаючи невірні асоціації, неґативне конотативне значення [Кияк 1988, с. 89].
Проте мовні інтерференції бувають пов’язані не лише з терміносистемами чи з поповненням новими словами лексичного фонду при перекладі з іноземної мови через брак необхідних еквівалентів. Формування писемності, суспільно-політичної та наукової термінології, розвиток орфографії та, взагалі, літературної норми будь-якої мови — все це теж мовні інтерференції, тобто процеси штучного втручання у природну структуру мови, які відбиваються, головним чином, на писемності та на лексиці.
Термінологія — це один з аспектів мови, який протягом останніх десятиліть розвивається з особливою інтенсивністю. Так, званий термінологічний вибух, який спостерігається майже в усіх мовах, тягне за собою запровадження великої кількості нових термінологічних одиниць. Особливо це помітно в мовах, що порівняно недавно підвищили свій статус, розширили сферу свого застосування та вимагають модернізації своєї лексики з метою пристосування до тієї чи іншої галузі. Проте запровадження в лексику нових термінологічних одиниць потребує їх систематизації та стандартизації. Тому стандартизація як зовнішньої, так і внутрішньої форми нових термінів з метою усунення непотрібної синонімії та полісемії є не менш важливим аспектом термінологічного планування. Питаннями термінологічного планування займаються багато науковців-термінологів у різних країнах світу, де існують установи з питань термінологічної стандартизації. Ця робота ведеться також на міжнародному рівні, що знайшло свій прояв у випуску великої кількості багатомовних термінологічних словників та бюлетенів, а також у численних теоретичних працях з питань мотивації нових термінів, їх зовнішньої форми та їх стандартизації.
Для того, щоб заходи з термінологічного планування мали успіх, необхідно врахувати як позитивний, так і неґативний досвід інших мов як у Радянському Союзі та розвинених країнах Заходу, так і в країнах третього світу, де місцеві мови також набувають статусу державних. Важливими є також питання інтернаціоналізації національних термінологій, вибору між інтернаціональним та національним елементами, доцільності посередництва третіх мов.
Мета даної монографії — дослідження як лінґвістичних, так і екстралінґвістичних чинників, які впливають на побудову та стандартизацію нових термінів у національних терміносистемах, на їх зовнішню та внутрішню форми, а також виявлення механізму термінологічного планування з точки зору соціолінґвістики, виявлення в цьому процесі ролі свідомого та підсвідомого втручання в мову з метою лексичної модернізації та стандартизації, дослідження мовних інтерференцій як соціолінґвістичного чинника у формуванні терміносистем, зовнішнього лексичного, фонетичного та графічного оформлення термінологічних одиниць, у виборі джерел поповнення термінологічної лексики. Головною
метою є характеристика та класифікація цих факторів, які формувалися під впливом тих чи інших зовнішніх екстралінґвістичних обставин, а також дослідження планування корпусу мови як одного з різновидів мовних інтерференцій на прикладі економічної термінології анґлійської, німецької та російської мови. Відповідно до цього для розв’язання висунено такі завдання: